Вони надихають, надають рішучості кудись вирушити

Dasha Zoloto

Навесні харківське видавництво «Віват» видало книжку Антона Фрідлянда «Подорожі замість туризму» і запропонувало мені її прочитати й висловитися. І предмет, і особистість автора мені цікаві, тож перші безробітні дні я провела, як і мріялось, у травневому сквері з паперовою книжкою (напівстерте у пам’яті відчуття справжніх сторінок!).

Фото — Dasha Zoloto

Антон Фрідлянд — раптом ви не знали — український письменник, публіцист і, як виявилося, дослідник світу. «Подорожі замість туризму» — нетиповий путівник без історій королівських родин, must see і меморіальних табличок. Натомість із рекомендаціями щодо місць, традицій, звичаїв, тонкощів, спеціалітетів тощо (до речі, класичні туристичні дані я теж люблю — мене хвилює почуття історичної причетності, пам’ять стін і все це, але знаю, що більшості таке не до вподоби).

Антон розповідає про 28 країн, у яких побував сам, і я схиляю голову перед таким досвідом подорожей. У першій частині книжки країни, куди можна рвонути без візи, у другій — візові.

Читала я, звичайно, не по порядку — Італію прочитала мало не у відділенні Нової пошти, де забирала посилку з книжкою. Потім Угорщина, Індія — країни, де доводилося бувати. Затим Польща, оскільки збиралася до Кракова. І вже потім решта.

Італійський розділ не раз перечитувала в напрузі — хоч на філфаку і привчили, що «будь-який твір то є світ, пропущений крізь призму свідомості автора» (не критикуй і не оцінюй чужий досвід, коротше), весь час боялася помітити неточність або рекомендацію, з якою була б не згодна. І так, мене б це довго турбувало, наприклад, якби Антон порекомендував Ріміні як класне місце для пляжного відпочинку або зронив, що «Мілан, зізнатися, ніякий» (мені почали часто писати незнайомі люди з питаннями про Італію, і 90 % запитують, мовляв, а правда що в Мілан не варто заїжджати — брудний він і робити там нічого? НЕПРАВДА! Важко передати, яких розмірів бочку котить на Мілан туристична громадськість). Втім, ні, небезпечних моментів про Італію немає. Навпаки, я ще сильніше захотіла до Турина (з-поміж усіх регіонів Італії, де я поки не побувала, свербіж із приводу П’ємонту найсильніший).

Фото — Dasha Zoloto

Зате у випадку з Польщею, про яку я спочатку прочитала, а потім з’їздила, мої відчуття не співпали з тим, на що я налаштувалася. Не можу сказати, що очікування після розділу виявилися завищені або занижені, ні, просто саме відчуття, смак і післясмак були радикально іншими. І це добре, тому що досвід у кожного свій. І це не означає, що читати подібні книжки немає сенсу — вони надихають, надають рішучості кудись йти, малюють у голові тривимірні карти і легенько підштовхують у спину. А досвід, він усе одно відрізнятиметься від чужих розповідей — у тому і принадність, чи не так?

Зараз книжку читає мама. Дуже сподіваюся, що картини далеких країн надихнуть і її!

Джерело: Блог dashazoloto.com