«Самушок»: про дружбу і самотність
Лариса Лавренюк
Ви бачили коли-небудь перед в’їздом до будинку великий напис на асфальті: «Пошли вон!»? Я бачила. Такий є біля будинку, що поруч з нашим, старанно виведений білою фарбою величезними літерами. Кажуть, що в тому будинку живе бабуся, яка дуже сердиться, коли у дворі гуляють діти і створюють багато шуму, а ще коли люди йдуть до метро не вздовж дороги, а через цей двір. Хоча, здається, і не так багато людей наважуються сюди зайти…
Буває, що емоції інших людей дуже складно зрозуміти, особливо якщо не оцінювати і не засуджувати їх. Але чи вийде, чи ні — варто спробувати, зазирнути у світ такої похмурої і непривітної людини, і навіть несміливо постукати у її двері. Одного разу так зробила Манюня-Хоробрюня, героїня дитячої книжечки «Самушок» Катрі Кірккопельто.
«Хоробрюня квапливо прошмигнула в отвір — і…
… Опинилась у садових нетрях. Просто з-під її ніг вислизала ледь помітна стежина, що плутала у високій траві аж до великого похмурого будинку. Травою гуляв бешкетний вітерець, відкриваючи оку дуже дивні таблички…»
Манюня-Хоробрюня не вміла читати, тому пройшла повз усі ці таблички і постукала у двері Самушка: тук-тук! Звичайно, Самушок страшенно розсердився, прогнав Манюню-Хоробрюню і ще й гримнув дверима перед самісіньким її носом. Але після цього в душі Самушка відбувається щось незвичне. Спочатку зникає роздратування, потім з’являється цікавість: хто це приходив до нього, яка вона, Манюня-Хоробрюня? А далі:
«Самушок зітхнув. Слово «приватний» дедалі більше скидалося на «самотній»…
— У мене ніколи не було друга! — похнюпився він. — Добре, якби одного дня хтось такий з’явився!»
Самушок дуже хоче змінитися. Він навіть перед дзеркалом вчиться посміхатися і підморгувати. А ще домальовує посмішки на портретах усіх своїх родичів і коригує написи на плакатах, які колись розвісила тітка Елла. Врешті-решт він навіть наважується поставити коло хвіртки нову червону табличку з написом: «Шукаю друга!»
Коли читаєш книжечку дітям, найцікавіше — це їхня реакція і коментарі. Діти аж заливалися сміхом, коли слухали Самушкові правила дружби:
«Уклонися (тільки не забий голову!). Дивися в очі (але не не витріщайся). Говори тихо (принаймні, не гарчи). Поплескай по плечу (легенько — інакше зіб’єш із ніг!)»
І щиро шкодували Самушка, коли він впадав у відчай:
«Самушок сподівався й чекав, мріяв і сердився… Він дуже втомився. Почувався крихітним, наче вушко голки, нікчемним, сірим і непотрібним. І дуже сумував…»
«Самушок» — та книжка, яку можуть самостійно «читати» і ті дітки, які ще не знають усіх літер. В теплих і добрих ілюстраціях емоції передані не гірше, аніж в тексті. Ось Самушок сердиться, тут сумує, задумався, втомився, а тут, нарешті, заливається щасливим сміхом.
Мабуть, єдине, що в цій книжечці викликало у мене неприйняття — це деякі моменти в тексті, які я не беруся аналізувати (бо не філолог), але вони мені «ріжуть слух». Так, у дім Самушка Хоробрюня потрапила «сподіваючись укритися від зливи», тоненький голосок долинув «із-поза дверей», Хоробрюня запнулася на мить «і тут Самушок перервав її»… Звичайно, дорослі знають, що «вглиб» пишеться разом, а не «в глиб», тому на цю помилку мало хто зверне увагу. А от для дітей, які тільки починають читати, такі речі важливі. Вони перечитують улюблені книжечки по кілька разів, і неправильне написання відкладається у пам’яті.
Загалом, я дуже рада, що «Самушок» з’явився на нашій книжковій поличці. У цій книжці не пояснюється, що таке дружба і що таке самотність, що добре, а що погано. Діти розуміють і відчувають це самі, коли щиро хвилюються за Самушка і поділяють його емоції.
Джерело: Культурний проект BOKMAL
