#Невимушені: Проблема пошуку свого автора

Яна Онишкевич

Тексти Бабкіної завжди неймовірно теплі, хоч деколи і сумні. Вона деталізує світ, розщеплює його на атоми, аби показати – щастя не обов’язково повинне бути глобальним.

Оповідання «#піф» про бога, який насправді є білою пташкою (принаймні це Ніна зрозуміла з першого уроку); про пізній аґрус; про Оскара, який за літо прочитав «Сто років самотності» і інші книги, а потім все здалось йому без сенсу; про одну єдину жінку; про великого іграшкового пса Піфа; про страх самотності; про відсутність вибору; про чотирьох друзів; про дитинство і дорослішання. «Тепер я думаю: дитинство ― це час, коли тобі здається, що з тобою нічого не відбувається, хоч насправді саме до того, як усе почне справді відбуватися, з тобою стається якраз усе найважливіше.» Здається, головний герой просто сидить навпроти і розказує історію свого життя. Такого життя, яке могло би ставатися з кожним. І врешті він стає вашим другом, адже ви розумієте його до кінця.

#суперстар Мирослав Лаюк

Сергія (або, як він сам себе називає, Сержа) засміяли після виступу на телешоу. Втім, хлопець переконаний у своєму таланті і таки знаходить шанувальників у селі своїх дідуся та бабусі. Там він відчуває себе справжньою зіркою. Легке та веселе оповідання, яке вчить, перш за все, віри у власні сили.

«А може, Чумацький Шлях, інші зірки та їхні візерунчасті скупчення ― це просто хитро вивішені велетенські прожектори? Тоді вся Земля ― це сцена, подіум. Усі, усі ― і глядачі, і режисери, і знаменитості ― усі на сцені. Хочуть вони цього чи ні. От Серж ― із тих, хто хоче.»

#стриж_чорний Марк Лівін

Ще одна історія дитинства та дорослішання. Цього разу – хлопчика Матвія, «чемпіона світу з мудрагельства», та його відкриттів (про важливість міцного коріння у черешні; пташку, яка вилітає з фотоапарата; багатоповерховий світ та десятки інших речей). Після прочитання цього оповідання чомусь дуже хочеться любити світ ще більше, а ще – поплакати, а ще – зробити новий сімейний знімок.

«Це розповідь про те, що не має значення,  які ми на вигляд, головне ― хто ми всередині.»

Марк Лівін ретельно працював над текстом, вивчаючи дитяче сприйняття втрати, або радше те, як говорити про переломні моменти у житті з дітьми. До речі, «#стриж_чорний» – своєрідний спін-оф до книги письменника «Бабине літо», яку можна сміливо назвати однією з кращих цього року в Україні.

#канікули Ірина Цілик

Солодкий дим, емоції з минулого, розмови та спогади – оповідання Ірини Цілик таке ж персоніфіковане, як і попередні тексти, але більш доросле – принаймні персонажами.

«Усе ще буде. Ціле життя попереду.»

Рита їде з чоловіком і сином у відпустку в дім, який означав для неї дуже багато. Там вона зустрічається з друзями («дев’ять негренят») та розуміє з кожною миттю, що все не так, як раніше. Вона намагається скласти докупи картковий будиночок, який зруйнувала війна, колишня любов і старі помилки.

#повернення Артем Чех

Війна є головним героєм оповідання «#повернення», адже вона не відпускає ні за 5 місяців, ні за життя. Розбитий, поламаний, вільний, роздратований, щасливий, втомлений… – цей текст про почуття і про те, що робити далі.

«Насправді, я не мав жодного уявлення, коли повернуся і чи повернуся взагалі. Зворотного квитка в мене  не було.»

Двома невидимими авторами цієї антології є Любко Дереш, який написав передмову, та автор післямови Володимир Єрмоленко.

Я свого з «#Невимушених» обрала. А ви?