Ексклюзивно для Vivat: мотиви та особливості створення казки «Паперова царівна»

Популярна українська казкарка і перекладачка Оксана Лущевська та досвідчений ілюстратор дитячих видань Світлана Балух залюбки поділилися музами свого натхнення та «творчими пошуками» під час створення книги для дітей – «Паперова царівна».

Чому головною героїнею свого твору Ви обрали саме «Паперову царівну»? Що цей персонаж означає для Вас?

Образ Царівни прийшов із української гаївки «Жила була Царівна». Є грайливий кліп гурту «Джалапіта», в якому класно й ритмічно подана ця чудова гаївка. Той ритм і заклав текст. Думалося про кілька речей у процесі написання.

Найперше, Царівна – образ дівчинки, яка потрапляє в різні обставини, де їй не просто треба зуміти відстояти себе, пережити свої страхи й хвилювання, але й зрозуміти, що вона – особистість. Вона має свої бажання, мрії, інтереси.

По-друге, йшлося про вміння приймати рішення. Не «правильні» рішення, а просто рішення. Приймати рішення – дуже непросто. Дітям удвічі складніше. Щоб змінити своє оточення, Царівні треба прийняти рішення. Хоча вона довго сумнівається, але врешті слухається свого внутрішнього голосу, довіряє інтуїції.

І третє, хотілося «побавитися» з класичними сюжетами. Тут алюзії до «Попелюшки» Шарля Перро, «Квітів Малої Іди» Г. К. Андерсена… Цей образ багатогранний. Нашарований різними досвідами й начитками: традиційні казки, деконструкції казок, студії поп-культури.

Текст написано для дівчинки Лізи, яка любить читати виключно книжки про принцес. Мене попросила добра подруга, автор і редактор Зоя Жук, написати повістину для Лізи. З Лізою ми ніколи не зустрічалися. Але хочеться вірити, що Ліза зрадіє, коли дізнається, що для неї написано книжку. І для неї це буде важлива книжка. Якщо не тепер, то коли Ліза виросте, як казав Клайв Льюїс, і знову почне читати казки.

Для мене Паперова Царівна – це «дзеркало» і «двері», якщо звертатися до метафор. «Дзеркало», бо відображає дещо, чому я вчилася й що вважаю нелегким буденним: наприклад, чути свій голос з-поміж інших. Уміти розрізняти своє з-поміж почутого. Певне вміння розривати/деконструювати авторитарні дискурси. А от «двері», бо – подає інакшість в образі Царівни.

Чим «Паперова царівна» відрізняється від інших «принцесячих» книжок? 

Здебільшого «принцесячі» сюжети, якщо ми звертаємося до, зокрема, традиційних казок,  мають прототип слабкої принцеси, чию долю вирішує принц/фея/тощо. Або навіть якщо принцеса й відповідає за свою долю, то закінчення казки передбачає заміжжя.

Іронічні казки, які не дуже популярні в Україні, але давно популярні в англомовному дитліті, та й скандинавському, наскільки мені відомо, допомагають розбивати стереотипи. Подають різні образи. Інші образи. Наприклад, феміністичні. Або грайливі перепрочитання.

Який Ваш улюблений епізод і чому?

Люблю епізод відпливання на лататті як пошук своєї дороги. Там є все: річка, жовте поле, незвіданість. Усе це я люблю. І ще люблю епізод із портретом. У ньому художник малює Царівну, як йому диктують сестри. Він малює її красунею. Але Царівна себе не впізнає в такому образі. Вона – це вона. Це таке собі звернення до попкультури й дівчачої культури загалом. Масмедіа нам нав’язують образи, і їх непросто декодувати, як і непросто навчитися сприймати себе.

 

До ілюстратора Світлани Балух:

Ви використовували техніку колажу. Наскільки складно працювати у цій техніці?

Скоріше непередбачувано. Це був для мене експеримент, адже зазвичай я працюю в більш традиційних техніках, де простіше спрогнозувати результат. Тут же, хоч і відштовхуєшся від запланованої композиції, ескізу, перебуваєш в постійному пошуку.

Часом процес не відпускає навіть, коли займаєшся якимись побутовими справами – око чіпляється за текстури, дрібнички, які можуть пригодитися. Вчора не могла ніяк підібрати тло потрібного кольору, а сьогодні мимохідь знаходиш саме те, що тобі треба, в магазині на подарунковій упаковці чи кухонних серветках.

Не буду лукавити, багато цікавих моментів в колажах з’являється випадково, але загалом це дуже детально продумані композиції.

Чим близький Вам образ Паперової Царівни?

Це такий собі збірний образ дитинства, теплий і зворушливий – трошки від Попелюшки, трошки від Пеппі… і завершуючи мною самою у ніжному віці, з моїми мріями, переживаннями і навіть страхами.

Та й вся ця атмосфера – саморобні паперові ляльки, одяг і побут для них, розмальовані і обклеєні аплікаціями щоденники і альбоми – все це в моєму дитинстві було.

Поділіться якоюсь цікавинкою із процесу творення колажів до книжки. Якісь челенджі? Ситуації з гумором?

Вже сам проект став для мене викликом, хоча й неймовірно цікавим. Мені дуже хотілося подати все це саме як гру героїні книжки, дівчинки Лізи, тому доводилося «вмикати» в собі «дитяче» бачення і зацитькувати дорослу тітку-ілюстратора.

Дуже помогла мені в цьому шестирічна племінниця Єва – я весь час спостерігаю за її іграми, малюванням, рукоділлям. Ще до початку роботи над книжкою я просила її намалювати Царівну, Фіфі та Ізу.

Все це чудово налаштовувало на потрібний лад. Не дивно, що по завершенні роботи деякий «реквізит» з будиночку Царівни, як от картонний рояль, наприклад, переїхав до лялькового будиночку Єви і живе там тепер своїм життям.

Читайте також: Програма заходів видавництва Vivat на Книжковому Арсеналі 2016