«Невимушені — це ті, які нічого нікому не винні»

24 квітня 2017 р.
 

Збірка оповідань «Невимушені», представлена видавництвом «Віват», привернула до себе увагу задовго до початку Форуму видавців. Litoda з’ясувала, в чому особливість цієї книги та що турбує нове покоління українських письменників.

Збірка оповідань молодих українських авторів під назвою «Невимушені» (Артем Чех, Ірина Цілик, Марк Лівін, Катерина Бабкіна та Мирослав Лаюк).

Однією з найбільш очікуваних новинок від видавництва «Віват» на цьогорічному Форумі видавців стала збірка оповідань молодих українських авторів під назвою «Невимушені». Дивно, що п’ятеро (Артем Чех, Ірина Цілик, Марк Лівін, Катерина Бабкіна та Мирослав Лаюк) не схожих один на одного письменників все ж зібрались під «дахом» однієї антології, тому подивитись, що ж то вийшов за продукт, було напрочуд цікаво.

Хештег #невимушені з’явився у післямові до попередньої книги Марка Лівіна. Автором цієї післямови є Любко Дереш, котрий років десять тому був символом тодішньої постмодернової української літератури. «Невимушені — це ті, які нічого нікому не винні, – така основа їх позиції, – писав Любомир. – Вони не почуваються зобов’язаними до чогось і діють, здебільшого керуючись внутрішніми імпульсами, якими б іноді дивними вони не здавались. І хоч невимушені багато в чому ще блукають кожен у своїй країні припливів, усе ж варто їм віддати належне — здебільшого вони вільні, і головне, що їм потрібно зробити, — це перетворити свою #thestory на справжню, власну пісню. У них більше немає того запалу боротьби, що був у очах «старої школи», — війни, яка, хоча й точиться ще в реалі, в історичному плані вже відгриміла. У них блукаючий погляд тих, хто шукає щось інше. Тому що поневолених може привабити свобода. А звільнених ― тільки любов».

На презентації у Львівській копальні кави не вистачало тільки Мирослава Лаюка, проте чоловічу частину заходу врівноважував модератор зустрічі Андрій Баштовий.

Марк Лівін розповідає, що вклав в свою повість дуже багато сил і часу: проводив щодня по 8-10 годин за роботою над текстом. Читав інформацію про те, як говорити з дітьми про втрати, малював, вирізав, клеїв, вигадував, і тільки потім писав. Так народилась повість «Стриж чорний». «У цій книзі тільки в мене є малюнки – вони мені полегшують процес написання», – ділиться автор.

Артем Чех, Ірина Цілик, Марк Лівін, Катерина Бабкіна та Мирослав Лаюк

Ірина Цілик про своє оповідання «Канікули» говорить, що воно ще більш кінематографічне, аніж усі попередні (адже Ірина – професійний режисер). «Я мала на меті розвинути тему кризи тридцятирічних. Це як у фільмі Бертолуччі «Невловима краса»: після багатьох років зустрічається на якійсь дачі купа давніх друзів, та поступово з кожного спадає маска. Наше покоління народилось ще за часів СРСР, нам довелось дуже швидко подорослішати та навчитись робити все самотужки. Ми вибудували себе самі», – зізнається письменниця.

Повість Катерини Бабкіної носить назву «Піф», як собаку з французьких коміксів, але текст зовсім не про собаку. Він про любов та втрату, про дитинство та дорослішання. Тексти цієї авторки завжди відрізняються деталізацією характерів героїв, аж настільки, що в кінці здається, ніби герой сидить просто поруч та розповідає свою історію життя. У «Піфі» ми теж стикаємось з калейдоскопом почуттів, емоцій, тонких моментів, невловимих образів та дуже близьких особистостей.

Найбільш суперечливим виявилось оповідання Артема Чеха «Повернення» про війну та життя після неї. Авторові не потрібна була в цьому випадку надзвичайна фантазія, адже сам він нещодавно повернувся додому з передової, тож історія списана з життя багатьох таких самих як і він. «Моє оповідання здається мені найменш невимушеним, – визнає Артем. – Писати його я почав ще на фронті. Про такі теми варто говорити, бо зараз серед нас купа хлопців з «синдромом війни», які просто не знають, як з цим всім миритись та існувати у мирі та злагоді».

До речі, післямову до цієї збірки написав Володимир Єрмоленко, відомий сучасний філософ та письменник, зауваживши, що це покоління у своїх намірах нічим не відрізняється від попередніх. Інша справа, що жадають вони зовсім іншого.

Джерело портал Litoda
Фото зі сторінки Kateryna Babkina у соціальній мережі
 
 
Коментарі  
 
 
Читайте також  
06 жовтня 2016 р.  
Дитячої літератури не може бути забагато Докладніше
05 жовтня 2016 р.  
«Неболови»: реалістичні історії про саме життя Докладніше
Блог
 
Вольф Ерльбрух став лауреатом Astrid Lindgren Memorial Award 2017 Докладніше 06 квітня 2017 р.
Новини  
Мировые тренды в бизнес-литературе Докладніше 31 березня 2017 р.
 
Жінки, які кохають до нестями Докладніше 24 лютого 2017 р.