Рецензія на роман Ірини Власенко «Чужі скарби»

12 грудня 2018 р.
 

Одним із художніх творів, присвячених актуальній проблемі національної ідентичності українців, української самоідентифікації став роман Ірини Власенко «Чужі скарби», який на «Коронації слова – 2017» отримав спеціальну відзнаку як твір суспільної проблематики.

Chuzhi-skarbi_obl

 

 

«Чужі скарби» – назва інтригує… Неодноразово авторка у творі вживає це словосполучення, звертаючись і до дійсно знайденого головною героїнею скарбу, і до загарбників України, які привласнили її багатства і до… До речі, поштовхом до написання роману стала реальна історія, яку авторка побачила у стрічці новин, там йшлося, про бабусю, яка насправді знайшла скарб в Монжероні.
Дія роману відбувається у Франції та Радянському Союзі (згодом – незалежній Україні). Основою оповіді є родинна історія француженки з українським корінням Анні Щербініної, яка пережила чимало втрат і поневірянь. Анні рано втратила батьків – мати загинула під час війни в таборі Равенсбрюк, а батько належав до партизанського французького загону «Опору», воював, був поранений і потрапив до Радянського Союзу. Тож дівчинка виховувалася у притулку в Монжероні, мала здібності до науки, любила філософію і вступила до Сорбонни на філософський факультет. Ірина Власенко докладно розповідає не тільки про Анні, її маму й тата, а й про їхніх нащадків, аж до онука Анні та його дружини.
Автору вдається створити живі образи, яким співчуваєш, вгадуючи знайомі загальнолюдські риси. Поряд із змалюванням особистої долі героїв, яскраво подано й історичне тло, що неабияк зацікавлює і водночас надає твору статусу серйозного, «нежіночого», я би сказала, інтелектуального роману. Як і наявні філософські міркування, роздуми, що також примушують читача замислитися над буттям людини.

 

Варто наголосити, що текст Ірини Власенко розгортається в контексті утвердження україноцентричної інтенції. Зокрема, у розмовах із захопленим історією слов’янських народів П’єром (Петром) у Люксембурзькому парку юна студентка філософського факультету Сорбонни Анні Щербініна дізналася для себе чимало нового: «Що могло чекати київську княжну в брудному, темному Парижі, населення якого становило близько п’ятнадцяти тисяч осіб, тоді, як у Києві на той час жило – п’ятдесят? Київська Русь тоді була однією з найбільших і наймогутніших держав Європи. У Києві вже було зведено Софійський собор, Золоті ворота й Десятинну церкву. Тоді ж саме закладали Печерський монастир. Сьогодні він один з найдавніших і найбільших в Європі. Анна звикла до просторого й чистого міста з золотими маківками церков, тож була неприємно вражена тіснявою Парижа з його брудними вуличками й недотриманням елементарних правил гігієни. Три вулиці, чотири двори, насправді Генріх – «володар двору», так в перекладі з давньогерманської звучить його ім’я» [с. 117].
Ще не побувавши на Батьківщині своїх предків, Анні багато чує про них і мріє про загадкову чарівну Україну. Дійсність пригнічує її, коли вона опиняється там у середині п’ятдесятих. Їй доведеться сповна напитися із загальної чаші негод. Але поступово Анні розуміє справжню цінність цієї землі, людей, які тут мешкають, історії, яка випала на долю цього народу. І з гордістю ідентифікує себе з ними.
Мова твору легка для сприймання, водночас, – багата й образна, поширена зворотами, насичена яскравими епітетами, свіжими, незатертими порівняннями. Наприклад, «Як і більшість їхніх співвітчизників, вимушених угвинчуватися в іржаву матрицю постсоціалістичного капіталізму», «збагачували родючий ґрунт французького модерну своїм інтелектуальним та естетичним чорноземом», «Її густе чорне волосся то було зібране в пучок, загострюючи виразні точені вилиці, то спадало на обличчя, обрамляло його розкішними локонами, і коли вона різко піднімала голову, щось кажучи, злітало, наче крила чорної стривоженої птиці. А який у жінки був погляд! Раз глянеш — і все, пропав козак! Манливим мороком огортає, затягує в темний вир, вабить геть від усіх тривог. Ольга добре розуміла, чому Петро відповів на той заклик і відлетів із Наталі так високо, як літають лише вільні від кайданів душі».
У романі авторка поєднує монологічне мовлення, описово розповідну композиційну форму, вставні топонімічні перекази лінгвістичної та культурологічної тематики, екскурси в історію Київської Русі, Франції періоду Наполеонівських, першої і другої світових війн, доби козаччини, рецепцію подій в Україні 2014–2016 років (Революція Гідності, АТО), роздуми про національну, європейську, антиімперську ідентичність українців. А також зауважує на спорідненість генетичного прагнення до свободи у французів і в українців, перетини історій двох народів, які спостерігалися ще за часів французького короля Генріха І, дружиною якого, а згодом і королевою Франції, була дочка Ярослава Мудрого – Анна Ярославна.
Україна і Франція протягом усього роману мовби крокують поруч, читач спостерігає перетини історій двох народів і у його свідомості виникають мимовільні паралелі спорідненості і культурної близькості таких різних країн. Бабуся Анні розповідає про те, як козаки допомогли взяти Дюнкерк, як разом з військом Олександра І заходили у Париж у 1814 році, як українці брали участь у французькому Спротиві під час другої світової війни. Повернувшись у Париж вже в поважному віці, головна героїня починає створювати українську діаспору.

Буває так, коли читаєш твори сучасної літератури, здається ніби автор доходить до кульмінації і вже «виписується», тобто замахнувся на великий за обсягом твір, а далі не потягнув – і наслідок – нудна розв’язка. Тут ми спостерігаємо навпаки, інтрига, зацікавлення читача, постійне тримання в напрузі.
Історичні і побутові ретроспекції і просторові перетини України і Франції, пов’язані з долею головних героїв, ніби об’єднують долі народів, у яких так багато спільного. Наприкінці роману французький журналіст П’єр Грабо починає писати книгу про Україну і відзначає ту роль, яку може зіграти ця країна в історії Франції і всієї Європи:
« – Дивовижний парадокс української ситуації полягає в тому, що, не маючи повною мірою демократичних надбань європейської цивілізації, українці нагадують європейцям, що ці надбання є в Європі і їх потрібно захищати! Усім світом.
— Так… — Анні розгорнула газету, що лежала на журнальному столику, і процитувала: — «У цієї замерзлої Європи, яка вже не вірить у себе, яка має низький рівень довіри до власних цінностей, є шанс прийняти до себе Україну, яка в неї вірить. Україна внесе нову, свіжу духовну кров у європейський проект».
— Як точно! Хто це пише? — зацікавлено відгукнувся П’єр.
— Французький філософ Бернар-Анрі Леві. До речі, в Україні розташований географічний центр Європи, і це одна з найбільших країн цієї частини суходолу.
— Може, саме Україні належить сказати нове слово в розвитку цивілізації, яка загасає?.. — у задумі мовив П’єр» [с. 318].
Текст Ірини Власенко підкреслює потребу сучасної людини осмислити минуле своєї країни, звільнившись від імперських міфів, що особливо актуально в умовах гібридної війни, в яких ми живемо: «І не важливо, що держава втрачала свої кордони і переходила під владу Орди, Литви, Польщі, Московії, народ, що населяв ці території, ніколи не втрачав своєї самобутності. Ген свободи й гідності не має кордонів, він у крові люду, який живе на цій землі» [с. 312].
Загалом, це цікава, пізнавальна і серйозна книга про наше життя, яка змушує читача думати і змінюватися разом з живою історією своєї країни.

Наталія Богданець-Білоскаленко, доктор педагогічних наук, Інститут педагогіки Національної академії педагогічних наук України.

 
 
Коментарі  
 
 
Читайте також  
14 травня 2018 р.  
Директор издательства Vivat: о молодых писателях, авторском праве и будущем печатной книги Докладніше
14 травня 2018 р.  
Видавництво Vivat на Книжковому Арсеналі 2018 Докладніше
Блог
 
Директор издательства Vivat: о молодых писателях, авторском праве и будущем печатной книги Докладніше 14 травня 2018 р.
 
Видавництво Vivat на Книжковому Арсеналі 2018 Докладніше 14 травня 2018 р.
 
Визначено лауреатів премії імені Панаса Мирного Докладніше 26 квітня 2018 р.
Бестселери
  Брама. Багряні ночі
Мирослав Кошик, Анатолій Мицкан

Докладніше
  Арт-візіонери
Марк Гетлейн, Аннабель Говард

Докладніше