• Хіти вже видані. Що робити? Інтерв’ю з Юлією Орловою

Хіти вже видані. Що робити? Інтерв’ю з Юлією Орловою

22 серпня 2019 р.
 

Директорка видавництва Vivat Юлія Орлова вже була героїнею нашого інтерв’ю після поїздки на Шанхайський дитячий книжковий ярмарок. Цього разу ми вирішили поговорити з Юлією після відвідин Future Book Forum та новини про її майбутню поїздку в ООН у складі української жіночої делегації.

Як впливають професійні подорожі на редакційну політику? Чи можна підтвердити результати останнього дослідження читання і книговидання? Які бюджети Vivat готові вкладати у соціально важливі проекти? Чому одне з найбільших видавництв України безрезультатно намагається не починати нові напрямки та змінює політику роботи з книгорозповсюдженням? Про все це — в ексклюзивному інтерв’ю для Читомо.

 


 

Складний 2018-й

 

— Юліє, зараз лише початок року, і це задає тему всього інтерв’ю, адже є привід згадати, чим відзначився для вас 2018-й і розказати більше про нові напрямки, які ви, вже очевидно, маєте.

— Почну з важливих рішень. Одним з них торік стало впорядкування організації і прописування бізнес-процесів. Ми співпрацювали з маркетинговим агентством, що працює з нами вже два місяці, і робота ця ще триває. Завдяки цьому ми отримуємо цікаві дані. Головний предмет нашої гордості станом на зараз  — це рівень задоволеності працівників роботою складає 85% — і це надзвичайно високий показник на ринку.

 

— Наскільки це відбивається на задоволеності читача?

— Торік ми отримали понад 30 українських відзнак за наші книжки. Раніше я не надавала цьому особливого значення, бо читач насамперед голосує гривнею. Так, коли «Путінократія» одержала «Книгу року», ми додрукували ще один наклад, але не завжди є такий прямий зв’язок. Проте зараз я змінила своє ставлення: по-перше, це просто приємно, а по-друге, це важливий показник і для нас, і для автора, який відчуває, що у співпраці з нами його книжка досягла мети. Тому ми маємо намір і далі подавати видання на конкурси.

Ми звертаємо велику увагу на якість книжок і особливо уважно стежимо, щоб це не був переклад з російської. Часто ми отримуємо файли з «вставками» перекладу не з мови оригіналу, а з російської. Таку роботу ми не можемо прийняти. Тепер ми затверджуємо роботу главами. В нас є окрема людина в команді для перевірки перекладів. Якщо людина витрачає на книжку 200 грн, то я маю бути спокійна, що ми свою роль виконали.

 

— Поговорімо про цифри. Наскільки 2018 рік став для вас кращим / гіршим? Книжкова Палата анонсує загальне падіння сукупних накладів на 15%.

— Я не можу сказати, що ми виросли — цьогоріч видали менше назв: 454 проти 540 у 2017-му. Але мене більше засмучує падіння накладів. Із 2,9 млн у 2017 році, наклади впади до 2,1 млн — це майже на 30% менше. Це дуже, дуже багато. Така ситуація склалася не лише у нашому видавництві, а всюди.

 

Читання – особистий вибір кожного

 

— Серед основних проблем видавці називають низьку купівельну спроможність читачів. Але в Україні книжка не коштує дорого, люди продовжують пити каву у кав’ярнях, проте відмовляються від книжки. Чому так стається?

 

Менш ніж 100 грн книжка просто не може коштувати.

 

Або це хтось з кимось не розрахувався, або видавець обрав найгірший папір. Книжка коштує в середньому 150–250 грн. Водночас середній чек у Києві просто на попити кави з тістечком – близько 200 грн. Тому це вибір кожної людини, а не питання ціни. Я думаю, основна проблема — низька інформованість людей про книжки. Навіть люди з вищою освітою та високого рівня достатку не можуть назвати майже жодного українського автора.

 

— За нашим даними — це низька інформованість про те, навіщо взагалі читати. Відсутність мотивації.

— Можливо, але це питання до видавців — щоб ми всюди писали навіщо.

 

— Розкажіть про успішні кейси на прикладах? Що, на вашу думку, вистрілило?

— Дуже добре зіграв проект «Емоційний інтелект», ми друкуємо вже четвертий наклад. Напрямок бізнес-літератури посів міцні позиції на ринку. Друга книжка, яку я вважаю знаковою, але не через напрямок, а через сам проект — це «Чарівні істоти українського міфу. Духи природи» Дари Корній. Для нас дуже важливо, що це робота саме з українською авторкою, і мені подобається, що у нас це виходить.

Третій проект – це «Зграя» Анастасії Нікуліної, книжка з категорії young adult. В цьому напрямку на ринку вже є перекладна література, але мені йшлося про те, щоб з’явилася саме українська література для цієї вікової групи. Це дуже складний напрямок, оскільки говорити з підлітками їхньою мовою можуть лише одиниці. І в Анастасії це виходить.

 

Перспективний нон-фікшн та нові напрямки

 

— Ви згадали про напрямки — які ви вважаєте перспективними, крім бізнес-літератури?

— Мені видається дуже цікавим напрямок дитячих енциклопедій. Ми зробили їх 23 — і три з них купили в National Geographic — тобто це серйозний професійний контент. Ми дуже довго працювали над перекладом, редагуванням. І це книжки, що залишаться надовго.

 

– Судячи з «Арт візіонерів», ви також заходите на територію мистецького нон-фікшна.

— Так, «Арт візіонери» та «Історія мистецтв» не зовсім типові для нас проекти. Але це дві найбільш знакові і найбільш розкручені у світі книжки. І я дуже пишаюся, що саме нам вдалося купити на них права. А коштують вони надзвичайно дорого, це не звичайні 2–3 тисячі євро. Такі видання не можуть бути дешевими, адже враховується ціна і на твори мистецтва, і складність проекту — від перекладу до наукового редагування.

Проте ми не дуже хочемо започатковувати нові напрямки, адже у нашому позиціюванні основну роль відіграють три: це дитяча література, художня література та нон-фікшн / селф-хелп література. Якщо ти маєш чітке позиціювання, то це однозначний плюс — це те, що всім зрозуміло, чим ти займаєшся. Але з іншого боку, це дуже обмежує. І коли ти випустив абсолютні хіти, тобто найвищу лінійку, усі бестселери — ти все одно маєш спускатися на нижчий рівень. А мені все одно хотілося б видавати хіти. Саме тому в нас стався поворот у бік мистецького нон-фікшна.

 

— Які видання точно не можуть опинитися під вашою видавничою маркою?

— Питання рамок і обмежень дуже болісне для мене. Але можу точно сказати, що основний наш критерій – не видавати книжки, за які буде соромно. І я, і редактор, завжди можемо пояснити, чому та чи та книжка з’явилася в нашому редакційному плані. І за жодну з них нам не соромно. Щодо напрямків, то в нас немає жіночих романів для мас-маркету.

 

— Це дивно для комерційного видавництва. Нещодавно Тетяна Гонченко на своєму Telegram-каналі подала список того, що читають, наприклад, мами. Та й наше дослідження свідчить, що це досі надзвичайно популярний сегмент, ймовірно, ви його бачили.

— Навіть більше, досліджуючи, що продається на Amazon найкраще, я також дійшла висновку, що після детективів (що розраховані і на чоловічу, і на жіночу аудиторії), це найперше жіночі романи категорії «раз — і на матрац». Щодо дослідження, то це великий плюс цього року — отримати ці дані. Десь ми підтвердили свої припущення, десь спростували. За кордоном проводяться дослідження всього, чого тільки можна. Реальна картина — це дуже важливо. Але попри комерційну привабливість сегменту, ми не будемо цього видавати, нам це нецікаво.

 

— Умовно кажучи, ви радше готові працювати на формування ніші, наприклад, мистецького нон-фікшна разом з ArtHuss, аніж легко монетизувати свої зусилля на мас-маркеті?

— Загалом ви питаєте про те, чи формує видавець потреби ринку, чи слідує за потребами читачів. Наприкінці того року я була у Мюнхені на Форумі майбутнього, де серед учасників зібралися топ-менеджери світових компаній — представники Microsoft, Financial Times, керівники найзнаковіших видавництв, Simon & Schuster, Bertelsmann. На Форумі це питання виникло саме собою. За даними різних маркетингових досліджень.

 

Місією видавництва на 80% визнане задоволення наявних потреб, і на 20% – їх формування.

 

Тому для того, щоб комерційне видавництво було успішним, воно має вивчати потреби своєї цільової аудиторії та йти за споживачем. Проте важать і проекти, які не обов’язково стануть фінансово успішними, але матимуть суспільне значення. Наша робота не виняток — на цей рік 15-20% у бюджеті Vivat закладено на такі проекти. Ми вважаємо, що вони необхідні, але не дуже розраховуємо на їхній комерційний успіх. Не все робиться заради нього.

 

Подорожі та вміння ділитися досвідом

 

— Цікаво, що Future Book Forum не є такою «обов’язковою» профільною подією, як Франкфуртський ярмарок чи Болонський. Проте, здається, ви вражені нею більше.

— На книжкових ярмарках я вже приблизно знаю, чого очікувати. А Future Book Forum — це подія, де зібралися люди не для того, щоб продати права на книжку, а щоб поділитися своїм досвідом, сказати щось нове, подискутувати про те, куди йде книжковий бізнес у світі. Мене вразила атмосфера відкритості і бажання ділитися.

 

— А якщо конкретніше. Чим готові після нього поділитися ви?

— Наприклад, у кожного видавництва є проблема залишків. Не лише в Україні, і не лише у нас, а всюди. Продається 80%, а 20% лежить на складі. Цей хвостик всюди дуже дорого обслуговувати, це і складські приміщення, і люди. Ця проблема має навіть свою назву – «теорія довгого хвоста». Представники з різних країн розповідали, яким чином позбутися цих залишків, як побудувати на цьому свій бізнес, як точніше розрахувати наклад. Знаєте, скільки читачів повернуться до книжки, якщо її невчасно додрукувати? 65%. Її вже не куплять. Розрахунок накладу — один з пріоритетних напрямків роботи. Ціна помилки дуже висока.

Або інша тема: а як вирахувати, чи стане книжка бестселером? Як вберегтися від піратства з електронними книжками? А скільки має коштувати електронна книжка відносно друкованої версії, щоб зросли її продажі? Адже зараз вчергове загальмувався розвиток сегменту електронних книжок.

Коли ти отримуєш таку масу інформації — ти розумієш, що ти не сам на сам з цією купою проблем, що це спільні питання, які можна обговорювати, і прийти до ухвалених для себе рішень.

 

— Окрім книжкового вектора поїздок, ви маєте і соціальний? Чула, що вас запросили стати учасницею української жіночої делегації на 63-тю сесію ООН.

— Так. Така делегація їде вдруге за всю історію незалежності України. Зараз ми в активному обговоренні наших планів, зустрічей та досвіду, який кожна з нас принесе в Україну. Бо поїхати — це лише перший крок, але в тому, якими будуть дії після повернення, і полягає відповідальність цієї поїздки. Це робота, яку треба зробити.

 

— А у видавничому контексті — наскільки для вас важать подорожі?

 

— Я не вірю, що можна винайти щось геніальне, якщо ти сидиш у чотирьох стінах.

 

Ти маєш спілкуватися і обмінюватися досвідом. Але мова саме про обмін, бо якщо ти нецікавий співрозмовник і тобі нема чим ділитися, то це швидко закінчиться. Звісно, коли я подорожую, я стараюся припасувати до себе різні рішення, успішні в тій чи іншій країні. Не все підходить, адже неможливо скалькувати рішення з іншої культури. Наприклад, Німеччина – ну не можуть вони зрозуміти, як це в нас такий рівень піратства, як це — «завантажити безкоштовно». Вони ніяк не розуміють, чому ми і поляки так акцентуємо на цій проблемі.

Донести до читача: ебуки та книжки поза мережами

 

— У них можливо, краща пропозиція? Навіщо серфити і шукати, якщо можна недорого придбати підписку на місяць і перечитати все, що заманеться?

— Цю думку у нас виявилося важче донести до споживачів, ніж я уявляла.

 

— Розкажіть детальніше про запуск електронних книжок.

— Сьогодні щоразу, коли купуємо права на нове видання, ми наполягаємо на придбанні й електронних прав також. Коли укладаємо угоди з українськими авторами, теж передбачаємо цю можливість. Цьогоріч ми плануємо організувати продажі через наш сайт, але зараз наші електронні книжки доступні тільки через Yakaboo. Це доступ читачів до великого асортименту книжок, і відповідно, до ширшої аудиторії. У нашому каталозі станом на зараз близько 50 електронних видань.

 

— Наскільки придбання електронних прав робить дорожчою ліцензію?

— Інколи на 200 євро, інколи на 500 євро. Загалом можна говорити про здорожчання прав на 15%.

 

— І як ви боретеся з піратством?

— Коли ми знаходимо наші видання у вільному доступі, а піратський контент ми знаходимо завжди, то просимо його видалити.

 

— Але це робота для окремої людини в штаті.

— Конкретно для цих функцій окремої людини у нас немає, але це входить в обов’язки одного з працівників, який моніторить такі порушення. Більшість сайтів видаляють піратський контент. Загалом я не можу сказати, що такі моніторинги безперспективні. Але це купа витраченого часу, нуль прибутку. Та й просто ловити когось, хто у тебе «трошки вкрав» — ну фу.

 

— А яка ситуація для вас з дистрибуцією друкованих книжок? Як ви досягаєте читача та просуваєтеся вглиб країни?

— Ви чи не перша, хто в мене про це запитує. Але зараз для України це дуже гостре питання. Книгарні не є надзвичайно рентабельним бізнесом. Раніше я, як і безліч інших видавців, була зосереджена на роботі з мережами.

 

Небажання працювати з маленькими книгарнями — це підліткова пастка, коли хочеться все і одразу.

 

Я теж у неї попала, як і решта великих видавців. Проте сьогодні я знову повернулася до приватних підприємців, регіонів, маленьких містечок. Там дуже вдячна аудиторія, ніж у мільйонниках. І з точки зору ціни, до речі, люди не жаліють грошей на книгу. Ми дуже активно розширяємо свою клієнтську базу. Сьогодні ми дуже уважно дивимося на цю категорію книгорозповсюджувачів, і будемо давати їм якісь преференції.

 

Авторка: Ірина Батуревич
http://www.chytomo.com

 
 
Коментарі  
 
 
Читайте також  
03 травня 2019 р.  
Новинки Видавництва Vivat до Книжкового Арсеналу 2019 Докладніше
16 квітня 2019 р.  
Книгарня "Vivat" відкриється у Львові! Докладніше
Блог
 
Новинки Видавництва Vivat до Книжкового Арсеналу 2019 Докладніше 03 травня 2019 р.
 
Книгарня "Vivat" відкриється у Львові! Докладніше 16 квітня 2019 р.
 
Щоб до голосу жінок прислухались та вважали його важливим Докладніше 15 березня 2019 р.
Бестселери
  Гессі
Наталія Матолінець

Докладніше
  Брама. Багряні ночі
Мирослав Кошик, Анатолій Мицкан

Докладніше