• Дмитро Якорнов: «Наше суспільство втомилося від двох років війни»

Дмитро Якорнов: «Наше суспільство втомилося від двох років війни»

23 вересня 2017 р.
ІНТЕРВ'Ю  

Нещодавно у видавництві «Vivat» вийшла друком книжка учасника подій у зоні АТО Дмитра Якорнова «То АТО. Дневник добровольца». За короткий період часу це видання набуло неабиякого розголосу — комічне й іронічне, воно розповідає читачам про будні бійців. Жодного пафосу. Жодних прикрас. Чим живе Дмитро Якорнов після повернення додому і що наштовхнуло його на створення військового щоденника? Читайте про це далі.

– Дмитре, розкажіть нашим читачам про своє дитинство. У яких умовах зростав майбутній патріот і доброволець?

– Я народився у родині вчених. Мій батько, Якорнов Євген Аркадійович, за два місяці до мого народження захистив дисертацію і став кандидатом технічних наук. Відтоді він усе читає електродинаміку спочатку курсантам військового училища, потім студентам КПІ. Дочитався вже до професора.

Мама, Валентина Іванівна, теж здавала кандидатські іспити, але народила двох дітей і полишила наукові терені. Працювала в науково-дослідних інститутах, а після перебудови стала бухгалтером у комерційних структурах.

Я народився в Києві 1979 року на бульварі Лесі Українки. І з перших років, дивлячись, з яким захопленням «ковтає» книжки моя старша сестра, теж полюбив читання…

Потім сім’я переїхала в район новобудов, і стала очевидною моя пристрасть до подорожей. Якось ми з сестрою вирушили досліджувати Троєщину, заблукали, потрапили додому пізно ввечері. Ох, і попало ж нам…

– Подорожі і сьогодні залишаються вашим улюбленим заняттям?

– Звичайно! Влітку нас із сестрою відправляли на всі три місяці до піонерських таборів і санаторіїв, в основному, в Крим. Я вважав своїм обов’язком облазити всі околиці, за що вожаті нещадно мене «виховували», але південний берег Криму знаю не гірше Києва.

Моя дружина Юля працює в турфірмі і так само, як і я, любить подорожувати. Тому важко назвати країну в Європі, де ми ще не були. Наприклад, 10-річчя спільного життя ми відсвяткували в Парижі…

Читайте також: «То АТО» – о войне без пафоса

– А здібності до створення текстів проявилися ще в дитинстві?

– Насправді я був різнобічною дитиною. Тому у школі вчитися мені було легко. Я був старостою, полюбляв писати смішні твори з літератури, водночас захоплювався шахами, плаванням, баскетболом.

На випускному вечорі в гімназії навіть танцював із хлопцями «танець маленьких лебедів». Глядачі сміялися так, що концерт довелося перервати. Легенди про це живуть і досі. Проте гімназію закінчив із золотою медаллю й одразу вступив до двох інститутів: до Києво-Могилянської академії і до педагогічного інституту ім. М. Драгоманова.

У студентські роки я також пробував себе у різних напрямках — намагався працювати в торгівлі, рекламі, влітку працював вожатим у таборі, організовував походи з хлопцями. Працював менеджером у рекламних агенціях UMG, Samsung (Cheil) та РТМ, став спеціалістом із зовнішньої реклами. Займався також Інтернет-рекламою, радіо, пресою.

Робота була офісна, весь час із цифрами і презентаціями, тому із задоволенням займався також нестандартними носіями. Наприклад, до Євробачення у Києві ми створили настільки вдалу конструкцію кріплення рекламних банерів на стовпах, що це є «золотим стандартом» і досі.

Врешті-решт я створив своє невеличке агентство й деякий час працював із клієнтами самостійно.

– Ви справді щаслива людина. Адже, окрім професійної реалізації, ви маєте і міцну родину.

– Це точно. Взагалі-то наша історія кохання з дружиною є досить кумедною. Якось на вечорі зустрічі випускників школи я звернув увагу на Юлю з паралельного класу. Під час навчання вона ніколи не потрапляла мені на очі: маленька, худенька. А то ж дивлюся — розцвіла, просто красуня.

Але вона сказала, що зовсім не має часу. Довелося застосовувати наступальну тактику штурму і натиску. Фортеця впала. Тож на весілля ми запросили обидва класи: і її, і мій.

Потім народилася Настя, і я стрибав вище голови. Через пару років народилася Євгенія. Грати з дітьми — величезне задоволення. Ми вигадуємо нові ігри, граємо в слова. До речі, Настя теж, дивлячись на тата, почала вести щоденник. І маю сказати, непогано пише.

– Чим ви займаєтеся разом із родиною у вільний від роботи час?

– Мені дуже подобається кататися на велосипедах зі своєю родиною, коли навіть собака біжить поруч. Привчив до велопрогулянок і дітей — особливо їм подобається влітку їздити лісом на озеро купатися. Пару років тому захопився яхтами. Навіть здав у Хорватії на права.

– Повернімося до вашої книжки. Із чого почалася ваша особиста історія Майдану?

– Це був 2014 рік, коли безхмарне життя закінчилося. Я не міг стояти осторонь від Майдану — допомагав вивозити машиною поранених у лікарні Київської області. Потім, із початком російської агресії, спробував потрапити до армії. Через травму спини, отриману в дитинстві, мене не брали.

Тож я допомагав волонтерам — зі знайомими бізнесменами зібрали мікроавтобус із планшетами, записали туди програми для ведення артилерійського вогню і відвезли бригаді САУ.

У лютому 2015 року, з четвертою хвилею мобілізації, таки потрапив до армії. Зареєструвався у фейсбуці, щоб висвітлювати кожен наш день в армії — залишити детальний щоденник для рідних і знайомих. Через деякий час зрозумів, що про армію іноді неможливо писати серйозно, бо ж я весь час потрапляв у кумедні ситуації.

Все було б по-іншому, якщо б нас направили на передову цієї війни. Але в АТО ми знаходилися в другому ешелоні оборони, у бойових діях участі не брали, тому стиль щоденника протягом усього часу не змінювався.

Іронічний щоденник сподобався і солдатам, і навіть офіцерам — бо ніяких військових таємниць я не видавав: не називав ні імен, ні звань, ні місць дислокації. Згодом щоденник у фейсбуку набув певної популярності — почалися публікації його фрагментів у газетах і журналах («Аргументы и Факты», «Фокус» та інші, в тому числі за кордоном).

Восени проблеми спини загострилися, і мене комісовали з армії. Тож взимку я вже лікував спину вдома, а згодом знову потрапив до лікарні.

– Яка доля спіткала щоденник?

Непроста… 24 червня минулого року керівництво заборонило викладати будь-що в Інтернет. Тож я був змушений закрити свою сторінку. Згодом деякі тексти викладав анонімно, як «Володимир Пінгвінов», але лише для вузького кола друзів.

Що ж стосується текстів, написаних у період із лютого по червень, то їх видалення з мережі пов’язане не лише із забороною офіцерів. Ці тексти харківське видавництво «Vivat» видало як книжку «То АТО. Дневник добровольца». Вже в лютому розпочалася популяризація видання. Видавництво влаштовувало ефіри на радіо і ТБ, презентації в книгарнях і клубах.

– Плануєте й далі продовжувати письменницьку кар’єру?

Поки що так. Зараз вже написані книжки «Дневник солдата Пингвина», що є продовженням «То АТО», і «Записки рекламиста» — про рекламу.

Окрім того, наразі я займаюсь організацією великої події «День Сміху в Могилянці», а також співпрацюю з адміністрацією свого району для створення подібних акцій на Троєщині. Сподіваюся, аналогічну подію вдасться провести і в госпіталі МО для наших поранених вояків.

– Ваша книжка «То АТО» є досить іронічною, пронизаною гумором до останньої сторінки. Чи не боїтеся звинувачень у надто кумедному ставленні до серйозної, навіть трагічної теми військових дій у зоні АТО?

Наше суспільство зараз втомилося від двох років цієї війни, і ставлення до АТО, до волонтерів дуже прохолодне. Люди не можуть весь час скорбіти за загиблими, гортати трагічні сторінки минулого. Своєю книжкою «То АТО» я показую їм, що в нашій армії і на цій війні теж має місце і гумор, і жарти. Тому мій щоденник — чесна і часом смішна оповідь про нашу армію — має право на існування.

line_small2

Розмовляла Анастасія Альошичева.

 
 
Коментарі  
 
 
Читайте також  
24 листопада 2016 р. ІНТЕРВ'Ю  
"Їжак Вільгельм" - меланхолійна історія про мрію Докладніше
02 вересня 2016 р. ІНТЕРВ'Ю  
Батько в декреті: Артем Чапай Докладніше
Блог
 
Видавництво Vivat на 24 Форумі видавців Докладніше 29 серпня 2017 р.
 
Новинки видавництва "Vivat" до Форуму видавців Докладніше 23 серпня 2017 р.
Стаття  
Книги для батьків: як виховувати дитину з самого народження Докладніше 18 липня 2017 р.