• «Диво» Р.Дж. Паласіо: варіації на тему гидкого каченяти

«Диво» Р.Дж. Паласіо: варіації на тему гидкого каченяти

29 березня 2017 р.
ОГЛЯД  
Надія Мельниченко

Р. Дж. Паласіо «Диво» (Wonder, 2012), видавництво Віват, новинки книжкового арсеналу, готується до друку, роман диво, книжка про фізичні вади й толерантність, Raquel J. Palacio, Надія Мельниченко

Ми, люди, не просто можемо бути добрими — ми можемо обирати, наскільки бути добрими.

Повість “Диво” американської авторки Р. Дж. Паласіо, на перший погляд, скидається на голлівудську історію про перемогу “душі” над “зовнішністю” із багатьма перебільшеннями та сльозливим хепі-ендом. Десятилітній хлопчик Огест Пуллман любить Зоряні Війни, костюмовані паради на Геловін, він багато читає і обожнює комп’ютерні ігри. Водночас, у малого рідкісна генетична вада, яка спотворила його обличчя й прирекла до вічної інакшості й рясного дощу жорстоких насмішок чи співчутливих поглядів. Його батьки самотужки займаються освітою сина, однак, зрештою, наважуються віддати хлопця до престижної середньої школи, де вчителі й учні мали би толерувати своєрідну зовнішність Огеста. Ясна річ, герой миттю опиняється в центрі уваги і пліток, хоча мріє просто “мати нормальне обличчя, яке ніхто не помічає”.

Р. Дж. Паласіо «Диво» (Wonder, 2012), видавництво Віват, новинки книжкового арсеналу, готується до друку, роман диво, книжка про фізичні вади й толерантність, Raquel J. Palacio, Надія Мельниченко

Сюжетна схема повісті Паласіо хрестоматійна й актуальна на всі часи — історія не-красивого, не-здорового, не-такого, “гидкого каченяти” середньої школи, що стає об’єктом цькування та змушене шукати альтернативних способів порозуміння зі своїм оточенням. Отож, Огест Пуллман постає перед читачем людиною, яка позбавлена “нормального” життя від самого народження, однак свідомо чи ні бажає віднайти спосіб комунікації з соціумом. Одного дня хлопчик умовно залишає свій дім — свою зону комфорту — і вирушає в умовну мандрівку — до школи.

Читайте також: Топ-5 найцікавіших підліткових бестселерів

На своєму шляху герой зустрічає і чарівних Помічників, і Ворогів, і навіть “прекрасну царівну” Саммер. Він проходить обряд ініціації-дорослішання, зрештою перемагає “зло” і в нагороду отримує справжніх друзів і визнання від школи. Наприкінці повісті, як у справжній чарівній казці, зібрані цитати-“напучення” від вчителя англійської  містера Брауна на кожен місяць непростого навчального року — від вересня до червня. А також “напучення” однокласників Оггі — своєрідні підсумки сюжетної лінії кожного з них. Паралель  із “Гидким каченям” Андерсена неминуче спадає на думку уважному читачеві, чарівна казка з повним набором канонічних елементів цього жанру — хіба тільки  хвороба у героя геть не казкова, і на красеня-лебедя Огест ніколи не перетвориться. Його зовнішність не під силу змінити ні медикаментам, ні хірургам. Та чи потрібно її міняти? Диво таки трапилося – хлопчик навчився жити зі своєю незвичайністю, а друзі почали цінувати його внутрішній світ та сильний характер.

Насправді ж причина моєї незвичності лише в тім, що всі мене таким уважають.

Передбачуваність щасливого фіналу не робить повість менш цікавою.  У чарівних казках часто присутній всезнаючий оповідач, натомість, “Диво” має цілих шість нараторів, і жоден з них не знає правильної відповіді на свої запитання. Текст повісті поділено на вісім частин,  у трьох із них Огест говорить про себе й своє непросте життя. Одна присвячена точці зору його старшої сестри Вії- дівчинки, яка втомилася від ролі “сестри виродка” і хоче жити власним життям, отримувати жадану дозу батьківської любові, і водночас не може не переживати за Оггі. Свій варіант знайомства і дружби з Огестом переповідають Саммер і Джек — діти, які за різних обставин стали найближчими для нього людьми в школі. Ще дві частини — це розповіді хлопця Вії та її найкращої подруги. Оповідачі чергуються, і з’являється об’ємна, майже кінематографічна картинка життя малого Оггі, його товаришів і родини. Читач стає співбесідником і навіть трішки співучасником у боротьбі героїв за місце в світі.

Хто. Ми. Є. Хто ми є? Ми! Правильно? Які ми люди? Яка ти людина? Хіба це не важливіше за решту питань?

Трішки ненав’язливого моралізаторства, казкові збіги обставин — “Диво” Р.Дж.Паласіо належить до текстів, які неодмінно мають чомусь навчити, м’яко, та все ж диктують моделі поведінки. Водночас, ця повість не є надміру солодкою — ймовірно, через те, що композиція і темп оповіді не дають можливості ідеалізувати жодного з персонажів, а розподіл на “хороших” та “поганих” у тексті доволі умовний. Адже кожен може дозволити собі думати чи чинити не за правилами, і навіть головний опонент Огеста, Джуліан, наприкінці повісті припускає: “інколи варто почати спочатку”.

line_small2Джерела: культурний проект Букмоль

 
 
Коментарі  
 
 
Читайте також  
26 серпня 2016 р. ОГЛЯД  
Світовий бестселер: історично-любовний роман «Алі і Ніно» Курбана Саїда Докладніше
09 серпня 2016 р. ОГЛЯД  
7 фактів, які необхідно знати про щоденник Анни Франк Докладніше
Блог
 
Жінки, які кохають до нестями Докладніше 24 лютого 2017 р.
 
Нічний цирк. Магічно. Зачаровує. Заворожує. Гіпнотизує. Докладніше 06 лютого 2017 р.
 
Читець у ранковому експресі — «сучасна казка» для дорослих Докладніше 19 січня 2017 р.